Понад п’ятсот літ на теренах нашої незалежної України, поблизу Тернополя, лежить пересічне і водночас своєрідне та багате на славну історію, талановитих, героїчних і працьовитих людей галицьке село БУЦНІВ. Буцнево чи Буцнюв? Хто зна?
Фото Максима Павлуся
Власне про це далі…
Початок історії села губиться у сивій глибині віків. Не буде помилкою, коли скажемо, що воно існувало задовго до того часу, як про нього згадується в історичних документах. Цілком ймовірно, що цю родючу землю наші пращури обробляли значно раніше, ніж у XV ст. На користь такого припущення свідчить інтригуюча розповідь місцевого довгожителя Василя Мокрія (1908-1999), який твердив, що до 1939 року в село з Варшави привезли книжку польською мовою «Місто Буцнюв», у якій поселення згадувалося ще з VІІІ століття.
Про походження назви Буцнів існує багато переказів та легенд.
ЛЕГЕНДИ
Одна з легенд, яка збереглася у пам'яті краян, розповідає, що начебто дуже давно, коли ще не було панщини, ватажок давніх поселенців на ймення Буц заснував на березі річки Серет неприступну фортецю. Біля неї виникло поселення, яке згодом так і назвали на честь засновника – Буцнівом.
Одна з розповідей, що переходить з покоління у покоління, гласить – село було засноване на території, колись густо порослій буками. А звідси й пішла назва Бучинова (документальна історична назва 1504 р.).
Наступна, більш романтична легенда пов'язує назву села з лелеками. На заболочених берегах повноводного Серету було багато поживи для благородних птахів. Вони облюбували цю місцевість і жили тут цілими зграями. А зв'язок між лелеками і найменням села слід шукати у старій діалектичній назві птахів – бузьки, у польській – боцян.
На певні міркування і припущення щодо назви села Буцнів наводить і мовознавча наука. Скажімо, Етимологічний словник української мови значення фрази «буц» подає як вигук на позначення зіткнення двох предметів (голів) – буцати, буцкати, буцкатись...
І нарешті свою, цілісну й оригінальну версію щодо походження назви села, що не спирається ні на легенди, ні на історичні документи, висуває уродженець Буцнева, а нині – доцент Львівського національного університету ім. І. Франка Ігор Кондратишин. На походження села він пропонує глянути не з точки зору історії, а з позиції лінгвістики. «…Буцнів – це село (містечко) бика, корови, тварини, якій поклонялися наші найдавніші предки, котрі жили на теренах України».
Так воно чи ні, але теперішня назва – Буцнів – видається досить мелодійною і гарною.
У далекому 1464 році Буцнів вважався центром королівщини. Такий факт дає підстави вважати, що вже в той час він був містечком. Перший відомий його власник – Ян Рей з Шумська, одружений з Анною Нікель із Постковець. Він здав під заставу цей населений пункт Мацею Любіцькому.
Через деякий час король Казимир Великий подарував частину Буцнева (Горішній Буцнів) галицькому королівському земському писарю і водночас пробощу Бібрки Мацею зі Староломжі.
У 1469 році Буцнів отримав магдебурію.
В інших документах село згадується у 1473 та 1504 роках під назвою Бучинова, як володіння королівського намісника Януша з Робчиц.
У березні 1504 року буцнівські маєтки перейшли до братів Яна і Віктора Сенінських. 1520 року містечко з дозволу короля стало власністю Яна Ніпчиця. Брати Ніпчиці власним коштом під керівництвом досвідчених фортифікаторів Яна з Делейова і Миколая Іскжицького побудували мурований замок.
ОПИС ЗАМКУ
До половини ХІХ ст. у замку були три чотиристоронні башти, одна з них мала глибокі льохи і бочкоподібні склепіння, а також ренесансові утворення вікон. Дві дальші двоповерхові вежі були з’єднані між собою довгим одноповерховим переходом, що був покритий гладким дахом. З боку під’їзду вздовж своєї довжини були підсінки з дерев’яними філярами. Обидві вежі були накриті чотирискатним дахом і по боках ще мали прибудови, такі ж, як головний корпус. При правій прибудові був парадний під’їзд, а при лівій – господарський. Середній корпус цього палацу з шістьма великими покоями, освітленими з двох боків, був призначений для репрезентаційних цілей.
Мав замок дуже багато пам’яток і витворів мистецтва. До них належали родинні портрети… Надзвичайно велику пам’яткову цінність мали старі годинники, у тому числі один настінний епохи Людовіка ХV, а другий – періоду Наполеона І. Були тут литі пояси, старовинна зброя, дуже велика кількість старовинного срібла, клеймованого родинними гербами Серватовських, Скарбек-Крушевських і Пузинів.
Замок втратив своє пряме значення орієнтовно 1850 року, а його рештки використані при будівництві двору Серватовських (він був та тому місці, де зараз подвір’я Вацковських, а нині – медичний пункт і бібліотека).
Під час Першої світової війни, у 1915 році, палац, як і переважна більшість сільських дворів, був спалений і знищений, а вже після війни його не відбудували. У міжвоєнний період останні представники роду Серватовських жили в адміністративному будинку, який мав вигляд польського дворика. Парку у Буцневі не було. Біля замку знаходився тільки город, а також соснові і листяні дерева.
Частина збережених цінностей замку після 1920 року була перевезена у помешкання Серватовських до Львова. У квітні 1940 року їх арештували і вислали до Казахстану, а решта цінних речей пропало.
1540 року король дозволив кам’янецькому хорунжому Мацею Влодеку викупити Буцнів у Ніпчиців.
У період з 1590 до 1648 року буцнівці займалися мулярством, теслярством, перемелюванням зерна і виробництвом круп. А першу інформацію про млин з трьома кругами вдалося віднайти за 1606 рік.
У Щорічнику Тернопільського нау-кового гуртка за 1893 рік є цікаві відомості про тогочасний Буцнів.
Для ознайомлення з архівним документом відскануйте QR-код
Судячи з перебігу подій, містечко переходило з рук в руки. Історичні джерела аргументовано підтверджують, що татари упродовж ХV-ХVІ ст. часто спустошували і спалювали галицькі містечка та села, в тому числі й Буцнів.
…До наших днів збереглася цікава інформація про люстрацію (періодичний опис державних маєтностей задля визначення їх прибутковості) за 1661-1665 роки. У ній, зокрема, зазначено, що містечко Буцнів через татарські напади і руйнування на той час знову перетворилося на село. Перебуваючи у власності орендаря Пьотра Фірлея – каштеляна кам’янецького, воно змушене було платити панські повинності.
«…Піддані повинні були працювати 5 днів на тиждень після обіду, тільки понеділок був вихідним. Було і 15 півдворових, які сплачували панові половину орендної плати (вівса, каплунів – добре вгодованих молодих півнів, гусей) від того, що здавали дворові. Вони працювали лише 3 дні на тиждень після обіду, по двоє спрягаючись до плуга. На той час зареєстровано 30 підсадків. Вони давали по 12 грошів, 1 каплуна і 12 яєць. А працювали на пана 2 дні на тиждень, також пополудні. У селі проживало 30 халупників, які не сплачували жодних податків чи оренди, а тільки відпрацьовували по пів дня на тиждень на панському полі.
Окрему повинність мали бджолярі та власники овець. Щороку вони здавали панові десятину, який загалом отримував 100 пнів і 110 овець. Польський орендар отримував і свинячу десятину – що три роки він забирав кожного десятого вепра вагою 80-100 кілограмів.
…І нарешті у Буцневі тоді було три стави. Низинний (долішній) через кожних три роки приносив 600 флоринів. Верхній став, на якому працював млин, ніколи не спускали. Його використовували тільки для потреб млина та панської вигоди. А третій, що йменувався Горішній, також служив тільки для пана. Але тут же було зазначено, що на час опису став Долішній порожній з часів Збаразької війни. Другий став – Верхній – залишений як розплідник, а Горішній також порожній».
У першій половині ХVІІІ ст. Буцнівське староство перебувало у власності родини Шумлянських.
Коштом та стараннями буцнівського старости Андрея Шумлянського в 1744 році було збудовано кам’яну церкву для отців Василіян, яку назвали на честь Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії.
У Переліку нерухомих пам’яток Тернопільського повіту (Zabytki nieruchome na terenie powiatu Tarnopolskiego, 1934), що зберігається у Державному архіві Тернопільської області, під № 27 числиться греко-католицька парафіяльна церква у Буцневі, збудована в 1744 році у стилі пізнього бароко.
Для ознайомлення з архівним документом відскануйте QR-код
Понад два з половиною століття на головному престолі храму є християнська святиня України, копія Ченстоховської (Белзької) ікони – Буцнівська чудотворна ікона Божої Матері, яка належить до двадцятки плачучих ікон України. Намальована на полотні та оздоблена цінним металевим окладом.
У церкві зберігаються мощі священномученика Йосафата Кунцевича та преподобної матері Терези з Калькути. А також є дві скульптури майстрів зі школи славетного Пінзеля.
У книзі о. Михайла Забанджали «До джерел: історії парафій Тернопільщини» є цікаві відомості про парафію.
Село БУЦНІВ
У 1838 році у Буцневі, який уже повністю втратив значення міста (а відтак маємо підстави говорити, що Буцнів у статусі містечка існував приблизно 374 роки), зароджується харчова промисловість. З листа Галицького губернатора окружному управлінню у Тернополі, «…14 листопада 1838 року видано дозвіл на будівництво тут фабрики поташу». Вона діяла до 1914 року.
У 1771 році села з Буцнівського староства були у власності Єлизавети з Потоцьких – Рудзінської, вдови по Михайлові Рудзінському, воєводі Мазовецькому… Згодом населений пункт перебував у власності Потоцьких, Рудзінських, Красінських, Бєльських.
1840 року одна з дочок Більського продала Буцнів Войцехові Серватовському і його дружині Сабіні Поглодовській. Опісля село ще з 660 га орної землі і 400 га гарних дубових лісів успадкував його молодший син Теодор. За фахом він був інженер, одружений з Генрикою Скарбек-Крушевською гербу Абданк.
Довідково: за твердженням уже покійного доктора історичних наук, колишнього професора Львівського державного університету Ореста Мацюка, до цього гербу належав і український гетьман Богдан Хмельницький.
Молодший син Войцеха Теодор Серватовський був добре освіченою та розумною людиною. Йому дісталися землі і він взявся за господарювання.
Саме на його кошти в 1889-1890 рр. у Буцневі збудовано неороманський римо-католицький костел за проєктом видатного львівського архітектора Юліана Захарієвича. Споруда мала бути родинним мавзолеєм.
Український архітектор, власник відомої львівської будівельної фірми, компаньйон Захарієвича – Іван Левицький керував будівництвом цього храму.
Фото Максима Павлуся
Нині – це парафіяльний храм Православної Церкви України. Пам’ятка архітектури місцевого значення.
Наприкінці ХІХ століття Австро-Угорщина хотіла з’єднати залізницею Адріатичне море із Чорним, щоправда, для цього їй ще варто було б добратись до того Чорного моря, адже Румунія була незалежною державою. Можливо, у Габсбургів була якась домовленість із румунським королем – хто зна, заглиблюватися не будемо…
У місцях, де колія мала проходити через глибокі ущелини, яри, або над річковими долинами, щоб не сипати величезні насипи, вирішено було звести кам’яні аркові мости на високих опорах – віадуки.
Своєю могутністю та красою ці велетенські споруди ваблять й досі.
На межі сіл Острів та Буцнів такий віадук почали будувати у 1895 році за проєктом італійського архітектора Цидуліні і в 1897-му завершили.
Поляк Владислав Сатке в Огляді географічно-статистичних матеріалів Тернопільського повіту, наданих народними вчителями за 1895 рік, описує с. Буцнів так:
Відскануйте QR-код та читайте документ в ориѓіналі
Тернопільський повіт: огляд географічно-статистичних матеріалів,
наданих народними вчителями, рік 1895
Автор Владислав Сатке
За 11,1 ĸм на південь від Тернополя (Тарнополя) розташований Буцнів (Буцнюв) та хутір, що зветься Серединĸи. Тут є фруĸтовий сад, залізнична станція і поштове відділення, найближчий податĸовий орган знаходиться у Тернополі, ĸонтроль податĸової служби у Миĸулинцях, жандармсьĸий відділоĸ в Острові.
Межує Буцнів на півночі з Островом і Драганівĸою, на сході з Островом, на півдні з Велиĸою Луĸою та Настасовом, на заході з Велиĸим Ходачĸовом.
Село лежить на пологому правому березі річĸи Серет, в гирло яĸої впадає річĸа Брідоĸ, що розподіляє свої води Козловими полями та просторами Ходачĸова. Обидва руĸава річĸи з’єднані між Почапинцями та Забойĸами в один потіĸ, яĸий протіĸає через Почапинці, Драганівĸу та Буцнів і впадає у Серет. На півдні за селом видніється горбиста місцевість висотою до 354 м і ближче до Серединоĸ здіймається до 363 м.
Місцеві жителі займаються різними галузями господарства: хліборобством, виробництвом полотна, взимĸу столярством. На родючих чорноземах рясно дозрівають зернові ĸультури. Особливо виділяється бджільництво, є потенціал для вирощування плодових ĸультур. Таĸож варто згадати про таĸі ремесла, яĸ тĸацтво, взуттєву справу, ĸолісництво та ĸовальство. На території села Буцнів працюють два водяних млини та чотири ĸаменоломні, що надають матеріал для виготовлення нагробĸів.
У селі знаходиться зведений у 1885 році римо-ĸатолицьĸий храм та греĸо-ĸатолицьĸий храм 1735 роĸу. Двоĸласна шĸола була заснована в 1819 році. Капітал ĸомунальної ĸредитної спілĸи становить 1000 злотих. Власниĸом столітнього маєтĸу є Теодор Серватовсьĸий.
Колись Буцнів був невелиĸим містечĸом та замісьĸим староством Галицьĸого повіту. Проте сьогодні він втратив свій місьĸий хараĸтер і майже не відрізняється від інших сіл. У давні часи тут був Василіянсьĸий монастир і вежа. На полях розĸидані шість ĸурганів. Площа громади становить 3 324 мг. 798 сажнів, з них 2 373 мг. 1 242 сажнів виĸористовуються під оброблювані поля, 96 мг. 1 275 сажнів – під лани, 147 мг. 52 сажні – під сади, 38 мг. 925 сажнів – під пасовища, 614 мг. 146 сажнів – ліси, 6 мг. 298 сажнів – ставĸи. Чистий дохід із землі становить 14 264.34 злотих.
Село налічує 2 258 жителів, з них 1 115 чоловіĸів і 1 143 жінĸи, яĸі мешĸають у 376 будинĸах. Відповідно до віросповідання, римо-ĸатолиĸами є 966 осіб, греĸо-ĸатолиĸами – 1 243, аугсбурзьĸої (лютерансьĸої) віри – 1, єврейсьĸої – 48. Польсьĸою мовою спілĸується 1 123 особи, русинсьĸою – 1 133, німецьĸою – 2. Читати та писати вміє 288 чоловіĸів та 165 жіноĸ; тільĸи читати вміє 46 чоловіĸів та 33 жінĸи; не вміє ні читати, ні писати 781 чоловіĸ та 945 жінĸи. Шĸолу відвідує 107 хлопців та 94 дівчини.
У цій громаді налічується 481 ĸінь, 621 голова рогатої худоби, 216 вівців, 309 свиней та 434 вули.
Переклад із польської Ірини ЯНИЦЬКОЇ
Останнім власником Буцнева, за твердженням сучасного польського науковця Романа Афтаназі, був син Теодора Серватовського Владислав, одружений з Вандою Пузинянкою. У квітні 1940 року Серватовських заарештували органи НКВС й вислали на спецпоселення до Казахстану.
У 1921 році в Буцневі діяли філії товариств «Просвіта», «Січ», «Сокіл», «Союз Українок», «Рідна школа», «Сільський господар», Братство тверезості, кооператива, районова молочарня, драматичний гурток, духовий оркестр, хор. Працювали ґуральня, каменоломня, будівельне підприємство, 2 млини, корчма. Від 1930 року – чотирикласна школа. Упродовж 1934–1939 років Буцнів належав до ґміни Березовиця Велика.
Спогадами про рідне село ділиться пані Ірина Мокрій
Для перегляду відео відскануйте QR-код
Нині у Буцневі працюють: ліцей, будинок культури, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, поштове відділення, торгові заклади, садівничі товариства, інше.
ІСТОРИЧНІ ПАМ’ЯТКИ
- церква Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії (УГКЦ, 1744 р., збудована в стилі бароко, пам’ятка архітектури національного значення). На головному престолі храму – Буцнівська чудотворна ікона Божої Матері, що належить до двадцятки плачучих ікон України;
- церква Святих апостолів Петра і Павла (УПЦ, колишній костел, 1888-1890 рр., пам’ятка архітектури місцевого значення);
- віадук – аркоподібний залізничний міст (1895-1897 рр., відновлений у 1928-1930 рр.);
- пам’ятник полеглим у Другій світовій війні воїнам- односельцям (1985 р., скульптор В. Мельник);
- пам’ятний знак на честь скасування панщини (1848 р.);
- 4 «фіґури» (дві з них – 1900 р. і 1906 р.);
- кам’яний хрест на пасовиську (поблизу якого спорудили фігуру Христа Спасителя та Івана Хрестителя);
- символічна могила Борцям за волю України (1991 р.);
- меморіальна дошка Ізидору Глинському
(2004 р.).
Далі буде...
Читайте також у рамках проєкту
КРІЗЬ ВІКИ: МАЛЬОВНИЧИЙ ОСТРІВ НА ЗАКРУТІ СЕРЕТУ
КРІЗЬ ВІКИ: ОСТРІВСЬКЕ ЧУДОТВОРНЕ ДЖЕРЕЛО
КРІЗЬ ВІКИ: ЦЕРКВА СВЯТОЇ СОФІЇ ПРЕМУДРОСТІ БОЖОЇ
КРІЗЬ ВІКИ: БРАМА ПАЛАЦУ БАВОРОВСЬКИХ
